Думка

Лист редактора

 Андрій Лапшук
ексголовний редактор Rail.insider

Пішов.

Після однієї короткої розмови з партнерами й понад два тижні бюрократії я нарешті можу оголосити про свій відхід і остаточно скласти з себе обов’язки головного редактора Rail.insider, поки остаточно не облисів. Я вдячний усім, хто був причетний до цієї великої роботи: за ці 1,5 року нам вдалося зробити дуже багато. Вважаю, що 130 тисяч читачів на місяць у нішевому сегменті, та ще й за мінімального бюджету на просування – це ознака великої довіри аудиторії. А з огляду на те, що темп охоплення й залученість у публікації також постійно органічно зростали, можна стверджувати, що ми з командою добре робили свою роботу. Зважаючи на постійний інтерес аудиторії, до кінця цього року ми б зібрали півмільйона користувачів на місяць без додаткових витрат. За цим показником – реклама й безліч додаткових можливостей. Але це вже інша історія.

Випереджаючи запитання про причини свого рішення, скажу, що будь-який переговорний процес може зайти в глухий кут. Особливо той, у якому один або кілька учасників не знають, навіщо вони розмовляють і який саме предмет обговорюють. Реформувати повноцінний журнал, що стрімко розвивається, у консалтингове агентство з власною думкою, писати (як було озвучено) три новини на день, щоб не втрачати інтерес платоспроможної аудиторії – ні, вибачте. Я дуже ціную свій час. Стріляти в здорову ногу, щоб врятувати хвору – це розкіш, яку не можуть дозволити собі навіть дуже багаті люди.

І тим не менше, це були прекрасні, дуже насичені 1,5 року. Концентрат досвіду й спілкування з величезним натовпом розумних людей, відповідальності та роботи команди. Це був справжній привілей, за який я глибоко вдячний. За людьми, яких я зібрав у цьому проєкті, буду сумувати й обов’язково запропоную їм щось нове. А поки буду практикуватися в польотах на дельтаплані, клеїти свій паркет і шукати нові можливості. Добре, що кейси є.

За головного в Rail.insider залишається Всеволод Великодний.

Сподіваюся, Сево, ти знаєш, що й навіщо робиш. Часу, щоб зібратися, майже немає. Хоча його й не було ніколи.

З повагою,

Андрій Лапшук.