У середовищі залізничників знову заговорили про впровадження приватної тяги через ухвалення відповідного закону. Аргументи для ухвалення закону:
– накладуть штрафні санкції через недотримання зобов’язань перед ЄС;
– ЄС не виділить кошти залізниці;
– хоча б щось потрібно ухвалити, щоб схилити залізницю до нових експериментів та обійти обмеження антимонопольного законодавства.
Тільки ці аргументи не корелюються з головними питаннями: навіщо нам залізниця та що потрібно зробити, щоб вона відповідала очікуванням пасажира та вантажовласника?
Пасажири та бізнес не довіряють українській залізниці. У пошуках зниження витрат вантажовласники купують вагони та готові купувати тягу. Це про лінійне вирішення проблем, які створює українська залізниця. У проект закону закладається логіка, що українська залізниця є державним бізнесом – закон дозволить зайти приватному тяговому бізнесу – буде конкуренція – як наслідок, виграє споживач через покращення якості послуг перевезення та зниження ціни. НЕ СПРАЦЮЄ. А чому? Тому що:
1) Про пасажирів взагалі не йдеться, оскільки на рівні підсвідомості “пасажирка збиткова”.
2) Український бізнес готовий перевозити лише власні вантажі. І про конкуренцію тут не йдеться.
3) Тяга з ЄС не зайде, бо інший розмір колії.
4) РЖД зацікавлена перевозити власний вантаж транзитом територією України, застосовуючи “приватну” тягу. Та чи спроможна РЖД задовольнити очікування українського пасажира щодо перевезень? Потреби ж бізнесу може задовольнити.
Проект закону є напівмірою, який відповідає інтересам залізниць сусідніх держав простору 1520, які з 2024 року будуть готові перевезти власними локомотивами вантаж, який походить не тільки з їхньої території, а й зможуть зачепити український. Голосування в парламенті буде свідомим.
Які кроки дозволять покращити залізничну галузь? Це або стандартизація та суворі вимоги до залізниці щодо дотримання нормативно-правової бази правил перевезення, що в наш час неймовірно важко реалізувати. Або законодавчий дозвіл будувати нові залізниці, тобто реалізація горизонтальної моделі через дозвіл приватної залізничної інфраструктури. Це про інтеграцію з ЄС (приклад, RailBaltica). Усе інше – напівміри, які не дадуть поштовху українській залізниці!
Через політичні ігри міністерство “забило” на розвиток залізничної галузі. Усі сподівання було покладено на новий закон, ухвалення якого провалено та є сумніви щодо його подальшого прийняття. Ігнорування залізниці міністерством, яке, до речі, раніше виконувало лобістську і контролюючу функції, призвело до того, що:
1) з державного комплексу залізниця стала “залізничним бізнесом”, який повинен приносити власнику дивіденди, а не “бюджетні витрати”;
2) залізниця ігнорує чинну нормативно-правову базу, мотивуючи невідповідністю реаліям часу, проте нової бази не створено;
3) залізниця не має коштів на погашення зобов’язань, а часткове перекредитування посилює боргове навантаження;
4) боргові зобов’язання не скорочуються, тому надалі продовжується приховане скорочення персоналу через неможливість виплачувати нормальну заробітну плату. Тільки українська залізниця не є високотехнологічним бізнесом та брендом на ринку праці – спеціалісти звільняються;
5) показники операційної ефективності (обіг вагону, порожній пробіг тощо) знижуються.
Можна ще перелічувати. Залізниця не розвивається. А значить у неї не буде грошей, не буде вчасної доставки вантажів, не буде комфортних перевезень пасажирів… Відібравши повноваження у МІУ, держава не створила належного механізму, який би сприяв розвитку залізниці та належному її функціонуванню.
Бізнес – це про потреби споживача!
Отримайте тестовий доступ до статистики та аналітики