До сьогодні вантажовласники сплачували та сплачують за користування вагонами та контейнерами, що регулюється Статутом залізниць України, Правилами користування вагонами й контейнерами та іншими нормативними документами. Плата стягується як під час самого перевезення, так і під час перебування вагонів під навантажувально-розвантажувальними операціями, під час затримок вагонів з вини вантажовласника тощо. Чинна нормативно-правова база не скасовується.
Водночас українська залізниця продовжує розширювати “лінійку послуг”, на які одноосібно встановлює вільні договірні тарифи (як монополіст), аргументуючи доступними, логічними, зрозумілими, чіткими порядками з формульними розрахунками. Логіка подрібнення послуги перевезення та супутніх залізничних послуг на менші послуги служить одному – за кожну дію чи бездіяльність зібрати максимум коштів.
Вільні тарифи є вільними через конкуренцію. Залізниця ж – монополіст, навіть в оперуванні вагонами, оскільки може регулювати рух вагонів першочерговістю надання тяги. Так само щодо інших послуг. Причину вбачаю у відсутності державного регулятора залізничної галузі, який би професійно, навіть бюрократично та незалежно, вирішував такі питання.
Незрозумілим є механізм впровадження зазначеного порядку. Це знову призведе до подорожчання залізничних перевезень, першочерговості завантаження вагонів української залізниці, завантаженості станцій та збільшення станційних витрат на маневрову роботу. Оцінку зазначеному проєкту мають надати Міністерство інфраструктури України (у розрізі інтересів галузі, а не державного підприємства) та Антимонопольний комітет України.