Валерій Ткачов, заступник директора департаменту комерційної роботи АТ «Укрзалізниця»
Транспортна система Європи не готова до обробки українського зерна в необхідних обсягах.
Наразі маємо дві глобальні проблеми.
Перша проблема — дефіцит вільних перевантажувальних потужностей в європейських портах для перевалки зерна.
Наприклад, усі польські порти можуть перевалювати лише 8,3 млн т зерна за рік, порт Констанца (Румунія) — 25—27 млн т за рік. Тобто найближчі порти, в які ми можемо довезти зерно, мають можливість перевалювати загалом тільки 33—35 млн т за рік. І вони всі завантажені європейським зерном.
Нам же з України потрібно експортувати щороку приблизно 50—60 млн т.
Тож без збільшення портових потужностей в зазначених портах та виділення квот під українське зерно ми не зможемо в повному обсязі транспортувати українське збіжжя.
Звісно, аграрії можуть спробувати транспортувати зерно в порти Середземного та Північного морів. Але, якщо до найближчого порту Констанца (Румунія) логістика коштує $180—200, то до портів Північного та Середземного морів ця вартість зросте у 1,5 рази (через високі залізничні тарифи у ЄС, що у 3—7 разів вище ніж в Україні). Тому аграріям економічно невигідно туди везти власне зерно.
Як альтернативний варіант можна розглядати литовський порт Клайпеда. Він може перевалювати 8—9 млн т аграрних вантажів (загалом приблизно 50 млн т вантажів різної номенклатури). Але для цього необхідно вирішити проблему різного розміру залізничної колії між Польщею та Литвою. Якщо раніше українські вантажі транспортувалися до Клайпеди через Білорусь (по колії 1520 мм), то тепер можемо транспортувати вантажі тільки через залізницю Польщі.
У Польщі ширина залізничної колії — 1435 мм, в Литві та Україні — 1520 мм. А це вимагає проводити або подвійне перевантаження (спочатку на кордоні України/Польщі, потім на кордоні Польщі/Литви), або потребує подвійної перестановки візків на вагонах.
При цьому, упродовж півроку ми ведемо перемовини з литовською стороною по терміновому будівництву пункту перестановки візків на кордоні Польщі та Литви — на залізничній станції Шяштокай. Навіть пропонуємо надати власні домкрати для облаштування пункту перестановки візків. На жаль, через бюрократичні процедури зазначений проєкт буде реалізований, зі слів наших партнерів, лише приблизно у травні 2023 року. Наприклад, в Україні реалізація аналогічних проєктів займала максимум 1—2 місяці.
Друга глобальна проблема — це нездатність європейської залізничної інфраструктури транспортувати значні обсяги українських вантажів. Для цього у залізниць сусідніх держав немає достатньо ні рухомого складу (вантажних вагонів, локомотивів), ні додаткової пропускної спроможності самої мережі.
До війни Україна експортувала через власні морські порти приблизно 120—140 млн т різних вантажів. Замістити зазначені обсяги та транспортувати їх через залізничну мережу сусідніх держав, на жаль, технічно неможливо. Для цього потрібно значно розширити залізничну інфраструктуру сусідніх держав.
Отримайте тестовий доступ до статистики та аналітики