Дмитро Костерний
заступник директора з правових питань транспортно-експедиторської компанії «Вертикаль»
АТ «Укрзалізниця» сьогодні стикається не зі звичайною ринковою кризою, а з наслідками війни та виконанням функцій критичної інфраструктури держави.
Обґрунтовуючи анонсоване підвищення тарифів на вантажні залізничні перевезення з 1 серпня 2026 року, АТ «Укрзалізниця» акцентує увагу на низці наступних факторів: значне відставання тарифів від зростання цін на промислову продукцію та енергоносії; зростання собівартості; падіння обсягів перевезень; критичний дефіцит ліквідності та збитковість; вичерпання внутрішніх резервів; брак коштів на відтворення активів залізничної інфраструктури.
Фактично аргументація зводиться до одного висновку: залізниця потребує додаткового фінансового ресурсу, а тому частина цього навантаження має бути компенсована через підвищення тарифів для бізнесу. Водночас міжнародний досвід свідчить, що фінансові труднощі державних залізниць рідко вирішуються виключно за рахунок вантажовласників.
Безумовно, АТ «Укрзалізниця» перебуває у значно складніших умовах, ніж будь-яка європейська залізниця в мирний час. Саме тому логічним виглядає пошук балансу між інтересами АТ «Укрзалізниця» та бізнесом. Адже таке підвищення не створює нової доданої вартості в економіці, а лише перерозподіляє її від виробника до перевізника. У підсумку це зменшує дохідність українського виробника та його конкурентоспроможність на зовнішніх ринках.
Не випадково із відповідними заявами щодо наслідків підвищення тарифів вже виступили такі компанії Нібулон, Кернел, Вітагро.
Безумовно, тарифна політика повинна враховувати інфляційні процеси та реальне зростання витрат залізниці. Проте тариф не може залишатися єдиним інструментом вирішення фінансових проблем та першопричин їх виникнення.
Міжнародна практика демонструє інший підхід. Німеччина у 2024 році ухвалила рішення спрямовувати десятки мільярдів євро бюджетних коштів на модернізацію залізничної інфраструктури. Франція у 2020 році взяла на себе 35 млрд євро боргів державної залізничної компанії SNCF, визнавши неможливість вирішення накопичених проблем виключно за рахунок тарифів. Італія фінансує розвиток залізничної мережі через поєднання державних програм та фондів Європейського Союзу.
В усіх цих випадках держава розглядає залізничну інфраструктуру як стратегічний державний актив, а не як проблему, яку слід вирішувати виключно шляхом підвищення тарифів для бізнесу. Вважається, що залізниця створює суспільну та економічну цінність, тому її модернізація не може повністю оплачуватися вантажовласниками.
Переконаний, бізнес не заперечує необхідність забезпечення фінансової стабільності АТ «Укрзалізниця». Однак не менш важливим є питання справедливого розподілу фінансового навантаження між державою, міжнародними партнерами, самим перевізником та його клієнтами.
Отже, мова має йти не про підтримку або непідтримку індексації тарифів як такої. Мова має йти про формування збалансованої моделі фінансування критичної інфраструктури, яка дозволить забезпечити підтримку АТ «Укрзалізниця» без втрати конкурентоспроможності українського бізнесу.
